Бракує слів?
9 листопада о 18.00 в “LiteraturCaf?” КМЦ «Українська Книга» (м. Чернівці, Центральна площа, 10) відбудеться зустріч, присвячена Дню української писемності та мови.
Такого дня багато будуть говорити про чистоту рідної мови, здобутки рідного мистецтва, співати гарних народних та авторських пісень, але ми пропонуємо згадати (чи відкрити для себе) авторку низки мовознавчих монографій: «Естетика слова в українській поезії 10-30 рр. ХХ ст.» (2000), «Жанри і стилі в історії української літературної мови» (1989, у співавторстві), а також сенсаційних «Короткого словника жаргонної лексики української мови» (2003) і словника нецензурної лексики та її відповідників «Українська мова без табу» (2008), – Лесю Ставицьку. Чомусь для багатьох пересічних читачів сучасна українська література асоціюється з великою кількістю нецензурної лексики та майже цілковитою відсутністю глибинного смислу. Саме в такому поєднанні: якщо є лайка, то шукати у такому тексті ще й зміст – недоречно. Чи не надто вузько розуміємо проблему? Йдеться не про добре/погане ставлення до, ніде правди діти, доволі часто вживаного типу лексики, а про усвідомлене вживання/невживання її. Просто кажучи: а чи знаємо українську мову? Блокуючи певні сфери мови та літератури, виграємо чи втрачаємо можливість бачити себе (тут «себе» в глобальному значенні «українця»)? Зрештою, чи може існувати ціла культура без еротичного пласту мови? «Бути епатажним і матюкливим у слові – це одне, але обсценним внутрішньо – це трохи інше. Можна ніколи не вживати нецензурщини і бути при цьому глибоко обсценним всередині і навпаки».
Для любителів міцного слівця Анатоль Федірко проведе майстерклас із написання ієрогліфа, що означає слово «**й», тож і глибоко обсценним, і зовсім не таким буде про що посперечатися.
Такого дня багато будуть говорити про чистоту рідної мови, здобутки рідного мистецтва, співати гарних народних та авторських пісень, але ми пропонуємо згадати (чи відкрити для себе) авторку низки мовознавчих монографій: «Естетика слова в українській поезії 10-30 рр. ХХ ст.» (2000), «Жанри і стилі в історії української літературної мови» (1989, у співавторстві), а також сенсаційних «Короткого словника жаргонної лексики української мови» (2003) і словника нецензурної лексики та її відповідників «Українська мова без табу» (2008), – Лесю Ставицьку. Чомусь для багатьох пересічних читачів сучасна українська література асоціюється з великою кількістю нецензурної лексики та майже цілковитою відсутністю глибинного смислу. Саме в такому поєднанні: якщо є лайка, то шукати у такому тексті ще й зміст – недоречно. Чи не надто вузько розуміємо проблему? Йдеться не про добре/погане ставлення до, ніде правди діти, доволі часто вживаного типу лексики, а про усвідомлене вживання/невживання її. Просто кажучи: а чи знаємо українську мову? Блокуючи певні сфери мови та літератури, виграємо чи втрачаємо можливість бачити себе (тут «себе» в глобальному значенні «українця»)? Зрештою, чи може існувати ціла культура без еротичного пласту мови? «Бути епатажним і матюкливим у слові – це одне, але обсценним внутрішньо – це трохи інше. Можна ніколи не вживати нецензурщини і бути при цьому глибоко обсценним всередині і навпаки».
Для любителів міцного слівця Анатоль Федірко проведе майстерклас із написання ієрогліфа, що означає слово «**й», тож і глибоко обсценним, і зовсім не таким буде про що посперечатися.
10 коментарів
Чи це одне й те саме?
?????
І з цього стільки шуму?
Все в житті є, все має мати своє місце. Не треба ігнорувати пані Д-пу, вона виконує важливі функції, але й не треба називати її функції високим мистецтвом. А тенденції якісь такі: або все стерильне, а тому мертве; або порпання в лайні як героїзм і відкриття найвищої істини.
Троянди добре ростуть на гною. І всеж Троянда і Гній — не одне і те ж.