“Сплінські стани” Івана БОЙЧУКА

“Сплінські стани” Івана БОЙЧУКА виявилися не такими вже й депресивними, а трохи навіть і життєрадісними, хоча сам автор пояснює цю назву так: «Справа тут не в алюзіях щодо назв як однойменної музичної групи, чи книги основоположника французького символізму Шарля Бодлера “Паризький сплін” або ж його циклу “Сплін та ідеал”, а, насамперед, у самопереконанні і відчутті того, що будь-яка поезія є станом. Досить рідко цей стан – стан написання тексту – є справжньо-радісним».
Вірші, що їх творить БОЙЧУК, багаторівневі та багатоступеневі. Часом він міняє слова місцями, означаючи їх подвійною стрілкою, часом піднімається на верхній індекс рядка, часом опускається на нижній. Таким чином він творить гіпертекстуальні взаємозамінні і взаємозмінні тексти, які містять у собі незліченну кількість інтерпретацій через відкритість твору.
Якщо говорити про поезію як стан, то така тема вже не вперше підіймалася у дискусіях в “LITERATUR CAF?”. Але стан читача і стан автора може різнитися кардинально. Можливо і справді головним в літературі є не автор, а читач, проте, щоб відчути цей унікальний стан перебування у власній поезії автора і потрібні подібні зустрічі.